Методи діагностики обдарованості(завантажити)

Психологічні проблеми обдарованих дітей

Кожна людина – це неповторна індивідуальність , вона характеризується своїми унікальним набором особистісних якостей, рівнем її розвитку, який і визначатиме  рівень  творчих досягнень і можливостей. У дітей ці якості виявляються нерівномірно, деякі відсутні зовсім. Для стимулювання розвитку обдарованості перш за все необхідно вивчати індивідуальні особистісні якості дитини.

 Обдаровану дитину можна порівняти з губкою, що поглинає найрізноманітнішу інформацію. Втім, така здатність до сприйняття межує з вразливістю, яку породжує надмірна чутливість. Ці діти все сприймають і на все реагують. Вони виявляють надмірне захоплення у всьому : в емоційних реакціях, інтелектуальних заняттях, в суперництві з братами і сестрами або протистоянні дорослим.

Однією з поширених особливостей обдарованої дитини є цілеспрямованість у тому, що стосуються її інтересів, - велика впертість і зосередженість у досягненні мети. Коли результати не відповідають підвищеним внутрішнім стандартам дитини, у неї виникає відчуття незадоволеності та неабиякі переживання. Звідки бере початок недовіра до власних можливостей. Часто цьому сприяють завищені вимоги вчителів, амбіції батьків. Якщо дитина не дотягує до завищених стандартів, які пропагує сім’я, у неї з’являється відчуття провини, що теж призводить до внутрішніх проблем особистості. 

  Безсумнівно,  успіхи і талант відіграють особливе значення в житті кожного, хто націлений на їх становлення, але більш важливим є гармонійний розвиток особистості. Кожну дитини треба сприймати, як особистість і бачити не лише її здібності та досягнення.

  Зазвичай обдарована дитина є уважною, відкритою до всього нового. Такі риси, як чутливість, емпатія, бажання бути прийнятим іншими нерідко спричиняють страх критики, потребу в обов’язковому визнанні та гідному оцінюванні.

Через нерівномірність  розвитку  в частини дітей через з  високими інтелектуальними можливостями, можуть виникати проблеми з спілкуванням. Це може призвести до зайвої конфліктності, своєрідній відчуженості обдарованої дитини від групи однолітків і призводить до того, що дитина починає шукати інші ніші для спілкування: товариство молодших чи, навпаки , значно старших дітей, спілкування тільки з дорослими.

    Нерідко такі діти мають проблеми емоційного розвитку, коли у складних ситуаціях вони демонструють виразно інфантильну реакцію : наприклад, критичне зауваження викликає негайні сльози, а будь-яка невдача веде до розпачу.

 Дуже складною є проблема вольових навичок, або, ширше, саморегуляції.

Обдаровані діти часто займаються тільки тим, що для них цікаво і легко, тобто тим, що складає мотив  і суть їхньої обдарованості. Будь-якої іншої діяльності, що не входить до сфери їх схильностей, діти часто уникають, користуючись поблажливим ставленням  дорослих.

 Іншою проблемою певної частини обдарованих дітей є відсутність у них потреби, а іноді й здібностей до творчої діяльності. Значна частина обдарованих дітей, виявляючи яскраві інтелектуальні та навчальні здібності, опиняються у великій скруті, коли їм пропонують діяльність, що вимагає нестандартного підходу – тобто творчу діяльність.

У багатьох обдарованих дітей є проблеми з їхнім фізичним розвитком. Деякі з них уникають всього, що вимагає фізичних зусиль, для них є обтяжливі уроки фізкультури.

  Нерідко буває, що навіть до закінчення підліткового віку обдаровані діти мають труднощі з вибором свого покликання, їхні широкі розумові можливості тільки ускладнюють цю проблему.

Дуже часто можна побачити соціально – психологічну реакцію обдарованої дитини: відхід у себе, у світ фантазій і мрій, апатичність, млявість, незацікавленість у контактах. Депресивна поведінка має набувати й демонстративних рис.

Обдарованість -  це слово не з дитячої свідомості. Талановита дитина усвідомлює швидше не свою обдарованість, а свою відмінність від інших. А переживання цієї відмінності самою дитиною, може перерости у відчуженість і породити особистісні конфлікти.

РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ОБДАРОВАНОСТІ ДИТИНИ

 Обдарована дитина шукає спілкування з дорослими, бо ті розуміють її краще, ніж однолітки, які часто насміхаються, дають прізвиська. Обдаровані діти часто перебільшено емоційні, вони запальні, легко збуджуються через дрібниці, але це не вередування, а виявлення багатства їх натури.

    Батьки використовують виховні стратегії: стратегія прямого виховного впливу, де вони постійно пропонують дітям якісь розвиваючі ігри, вправи. Інколи ця стратегія дає результати, але дуже часто в дитини виникає внутрішня протидія. Друга категорія батьків вважає, що вивчати та розвивати їхню дитину повинні фахівці. Але не потрібно повністю перекладати всі турботи на плечі інших, а самим знаходитись осторонь. Третя стратегія - коли батьки дають вибір своїй дитині й намагаються підібрати гарну школу, не контролюючи розвиток здібностей. Найголовніше в таких сім'ях - атмосфера пізнавальних інтересів самих батьків (самі читають, ходять на виставки, не нав'язуючи свого інтересу).

       Така стратегія саморозвитку виявилась найефективнішою.

Батькам слід знати:

-  Що обдаровані діти швидше за інших виконують завдання, прагнуть до самостійності, до розв'язання завдань проблемного характеру або таких, які вимагають кмітливості, різних способів розв'язання, творчості.

- Обдарованість і талант не люблять тиску. Ці діти відрізняються гарною пам'яттю, багатим словниковим запасом, вони надзвичайно гостро переживають невдачі, часто перебувають у стресовому стані, впертість і прагнення довести розпочату справу до кінця, що нерідко сприймається дорослими як вередливість, а допитливість може оцінюватися як порушення норми.

- Потрібен індивідуальний підхід до вирішення проблемних питань з дитиною.

- Спрямовувати свою діяльність на організацію допомоги дитині, збільшити ступінь самостійності, здатність до ефективного вирішення різного роду проблем, створити умови для забезпечення позитивного емоційного стану обдарованої дитини, позитивно-стійкого ставлення до життя, творчої діяльності.

-  Допомога не може мати форму наказу, батьки повинні формувати в дітей стійкість у тихотравмуючих ситуаціях, навчати навичкам саморегуляції, набуття вміння щодо адаптації у соціально значущому середовищі без зниження потреби в реалізації обдарованості.   

- Батьківська допомога має бути обережною, зваженою, вона має наштовхувати дитину на власні розв'язки, а не насаджувати свої. Головне завдання батьків - прагнути, щоб навчальна праця їх дитини приносила їй радість.

- Батьки повинні розвивати у своїх дітей активну пізнавальну діяльність, зацікавлювати дитину різними видами завдань (пошукових, логічних, ігрових).

- Батькам потрібно знати, що обдарована дитина прагне довірливого спілкування.

         Батьки повинні створити умови, щоб обдарована дитина мала змогу самостійно здійснювати свою індивідуальну діяльність. Завдання батьків полягає в максимальному сприянні, стимулюванні активності та розвитку в дитини винахідливості, ініціативи, творчого підходу до навчання.