Свято Покрови Пресвятої Богородиці і День захисника Вітчизни – духовне і патріотичне поєднало 14 жовтня.
Особливим став цей день для учнів 5 класу НВК «ЗОШ І – ІІІ ступеня – дитсадок» с. Самари – Оріхові. В селі святкували престольне свято, та діти не поспішали додому, а з нетерпінням чекали виховну годину «За мир в єдиній Україні». І недаремно, бо староста класу, відмінниця, активістка, переможниця конкурсу «Срібні дзвіночки» Тетяна запросила тата Тарасюка Віталія Васильовича, мобілізованого добровольця української армії, а з ним прибуло ще двоє солдат.
В такому тісному крузі, зовсім не для показовості, відбулася тепла, щира зустріч, яка залишила приємні враження, незабутні спогади в серцях дітей і гостей.
Виражаючи велику любов до своєї дитини, татусь вручив солодкі подарунки для кожного в класі: три великих ящики з шоколадками, соками, печивом і цукерками.
Земля може нагодувати людину своїм хлібом, напоїти водою зі своїх джерел, але захистити себе не може. Тому це святий обов’язок тих, хто живе, користується її благами і дарами.
Учні розпочали виховну годину словами:
Святкуєм цю чудову дату,
В ній – щастя, доля всіх людей.
Якщо твердіш хода в солдата,-
Дзвінкішим буде сміх дітей!
Ми – діти країни, де воля і мир,
Не хоче війни наш народ – богатир!
Стоять брати і батьки повсякчас
На варті свободи і щастя для нас.
П’ятикласники заздалегідь готували малюнки «Діти за мир!», плакати «За єдину Україну!», писали листи підтримки захиснику України.
Трофимук Юлія в своєму листі пише: «Дорогі солдати! Коли ми думаємо, як тяжко вам живеться під обстрілами, у нас стискаються серця. І щоразу, коли ми чуємо, що ваші побратими гинуть, то в цей час навіть не можемо посміхнутися. Уявляючи, як же вам голодно і холодно в окопах, нам хочеться віддати вам усе, що могло б допомогти. Щодня ми прокидаємося і думаємо: «Коли закінчиться війна? А коли настане мир?» Відповідь ми знаходимо самі: «Мир настане, коли прийде його час». Ми повинні зупинити війну, інакше втратимо Україну».
Гості відгукнулись від імені всіх солдат патріотичним закликом: «Не віддамо Україну!»
В кінці зустрічі донечка Тетяна звернулась до тата із зворушливими словами:
Усе в житті міняється і в’яне,
Усе мина, відходить назавжди,
Лиш батьківська любов ніколи не зів’яне,
Лиш татові слова зі мною назавжди.
Усе, що є в житті, то – долі повеління,
А все, що в мене є, - терпіння та удача,
І розум, батьку, мій, - це твоя добра вдача.
Люблю усе живе, що квітне і буяє,
Це, батьку, мабуть, я також від тебе маю.
Ти передав мені усе, що сам ти знаєш.
І наділив мене усім, що сам умієш.
Нехай же той місточок доброти і любові між батьками і дітьми ніколи не переривається.
На завершення учні висловили найщиріші побажання:
Нехай для вас не згасне сонце,
Нехай не віють в душу холоди.
Хай жито на столі і Бог на небі
Вас завжди порятують від біди.
Гості дали настанови учням добре і старанно вчитися, а з собою забрали частинку дитячої любові, яка буде підтримкою на службі.
Класний керівник
Н. Г. Солдатенко
| 
